Науково-методична робота

ВЗАЄМОДІЯ СІМ’Ї ТА СУЧАСНОГО ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ В УМОВАХ СОЦІАЛІЗАЦІЇ

Анотація. На сьогоднішній день світове співтовариство визнає провідну роль сім’ї у первинній соціалізації підростаючого покоління, особливо дитини дошкільного віку. Пильна увага до цієї суспільної ланки викликана переживанням батьками значних економічних, побутових та педагогічних труднощів, які зумовлюються втратою більшості сімей родинних традицій і відсутністю сформованості нових.

Аннотация. На сегодняшний день мировое сообщество признает ведущую роль семьи в первичной социализации подрастающего поколения, особенно ребенка дошкольного возраста. Пристальное внимание к этому общественному звену вызвано переживаниями родителями значительных экономических, бытовых и педагогических проблем, которые обусловлены потерей большинства семей семейных традиций и отсутствием формирования новых.

Abstract. To date, the international community recognizes the leading role of the family in the primary socialization of the younger generation, especially the preschool child. Attention to this public link caused significant economic experiences of parents, household and educational problems, which are caused by the loss of most of the families of family traditions and the lack of formation of new ones.

Ключові слова: дошкільний навчальний заклад, сім’я, взаємодія, завдання та форми взаємодії, соціалізація, виховання, консультативний центр

Постановка проблеми. В останні десятиліття зріс інтерес до дослідження проблеми соціалізації дитини дошкільного віку, розширюються напрями дослідження, уточнюється структура і функції, поглиблюється вивчення механізмів та взаємозв’язків соціалізації і виховання. На державному рівні розглядаються актуальні проблеми педагогічної допомоги батькам, що знайшли відображення в законах України «Про охорону дитинства», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю». Відповідно до Закону «Про освіту» і Положення про дошкільний навчальний заклад одним з основних завдань, що стоять перед дошкыльним закладом, є «взаємодія з родиною для забезпечення повноцінного розвитку дитини». Кожний дошкільний навчальний заклад не тільки виховує дитину, але й консультує батьків з питань виховання дітей. Педагог дошкільного закладу - не тільки вихователь дітей, але й партнер батьків по їхньому вихованню.

Сьогодні не кожен дорослий має високий рівень педагогічних знань про те, як спілкуватись з дитиною дошкільного віку, як її виховувати і розвивати. Саме тому гостро постає проблема допомоги батькам у вихованні дітей. Ефективність цієї роботи забезпечується налагодженням взаємодії навчального закладу з сім’єю.

Аналіз основних досліджень і публікацій. Особливості взаємодії з батьками дітей дошкільного віку знаходиться в полі зору сучасних дослідників і висвітлено в працях Н.Авдєєвої, Н.Аксаріної, О.Волкової, Г.Маркової, О.Матвєєвої, С.Сиволоб та інші. Опрацювання (Т.Голубєва, Л.Островська, В.Павленчик та інші) теоретико-методичних надбань із зазначеної проблеми свідчить про значні зміни в поглядах як на зміст взаємодії з батьками, так і на вимоги до особистості вихователя, його ролі та місця в суспільних перетвореннях (І.Деснова).

А. С.Макаренко приділяв величезну увагу питанням сімейного виховання. Він стверджував, що сім'я повинна бути колективом, в якому діти отримують первинне виховання і який, разом з установами суспільного виховання, впливає на правильний розвиток і формування особи дитини. А.С.Макаренко стверджував, що тільки в сім'ї діти отримають правильне виховання, будуть усвідомлювати себе частиною радянського суспільства, в якій діяльність батьків розглядається як необхідна суспільству справа [6, с.17].

В.А.Сухомлинський, послідовник А.С.Макаренко, вважав сім'ю могутнім чинником виховання. Позитивна дія на особу, яка росте, надає благотворна атмосфера в сім'ї, коли батьки є друзями своїх дітей, довірливість і взаєморозуміння народжують щирість, прихильність, любов [10, с.69].

За останні роки вітчизняними дослідниками і практиками вивчалися соціально-педагогічні умови усвідомленого батьківства (О.Безпалько, І.Звєрєва, О.Кононко, Г.Лактіонова, Л. Міщик, та інші), розглядались можливості педагогізації батьків, піднімались питання співпраці з батьками, підготовки майбутніх фахівців до роботи з ними (Т.Алексєєнко, В.Котирло, С.Ладивір, М.Машовець).

Формування цілей статті. Незважаючи на велику кількість педагогічних публікацій з окресленої проблеми, питання взаємодії дошкільного навчального закладу з родинами вихованців ще й досі змушує шукати нові форми взаємодії. Тому метою статті є проблема вдосконалення вже відомих та пошуку нових сучасних підходів до організації роботи з сім’ями вихованців.

Виклад основного матеріалу дослідження. Нині, на порозі третього тисячоліття, коли Україна стала незалежною країною, стало надто очевидним, що освіта наших дітей потребує докорінної орієнтації. Незалежна Україна прагне увійти в світове співтовариство. Зробити це можливо за умови дбайливого ставлення до покоління, якому будувати завтрашнє життя.

Дошкільне дитинство – унікальний період в житті людини, час, коли формується здоров'я і інтенсивно проходить процес розвитку особи. Разом з тим це і період, протягом якого дитина знаходиться в повній залежності від навколишніх його дорослих – батьків, педагогів [2, с. 97].

Виховання - соціально і педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості; вплив вихователя на вихованця з метою формування в нього бажаних соціально – психічних і фізичних якостей; спосіб реалізації на практиці оригінальних концепцій навчання та виховання; засіб створення альтернативних, авторських моделей навчально – виховного процесу.

Сім'я – найважливіший інститут суспільства, мікро-група, в якій відбувається фізичне і духовне дорослішання людини. Дошкільна педагогіка розглядає сім'ю як суб'єкт виховної діяльності і, отже, зосереджена на значенні сім'ї у формуванні особи, на її виховному потенціалі і освітніх потребах, на утриманні і формах взаємодії дитячого саду і сім'ї в освітньому процесі [4, с.141].

Роль сім'ї у формуванні особи є початковою, визначальною. Жоден з соціальних інститутів суспільного виховання не може порівнятися з нею в цьому відношенні. Сім'я вигодовує і фізично розвиває дитину; забезпечує первинну соціалізацію, допомагає стати дитині соціально–компетентною людиною.

Для забезпечення гуманізації виховного процесу в дошкільному закладі і сім’ї, підвищення рівня загальної та педагогічної культури батьків і педагогів пріоритетним має стати партнерський характер взаємодії. Об’єднання виховних зусиль батьків та педагогів, залучення членів сім’ї до активної навчально-виховної діяльності в дошкільних навчальних закладах сприятиме збагаченню новими освітніми та виховними технологіями, дає можливість батькам природно спостерігати за власною дитиною в умовах дитячого колективу, оцінювати рівень її розвитку тощо [5, с.11].

Проаналізувавши вітчизняні досвіди роботи з батьками, які виховують дітей дошкільного віку, ми дійшли висновку, що найбільш розробленими є питання налагодження взаємодії батьків з дошкільним навчальним закладом. Однак останнім часом все більше дослідників констатують формальний, односторонній характер взаємодії дошкільного навчального закладу з сім’єю, відсутність змістовного та дієвого спілкування між ними.

Для того щоб педагоги і батьки взаємодіяли ефективно, дошкільний навчальний заклад має працювати використовуючи цільові завдання та форми взаємодії.

Завдання взаємодії: забезпечення дитині в сім’ї та дошкільному закладі оптимальних умов для повноцінного фізичного та психічного розвитку, сприяння задоволення її потреби в емоційно – особистісному спілкуванні, розвиток її творчих інтересів та здібностей, підвищення рівня сформованості педагогічної культури вихователів та батьків, зміна світогляду батьків до фізкультурно – оздоровчої роботи закладу.

Щоб найкраще підійти до виховання дитини, батьки разом з педагогамиповинні збудувати свої стосунки на принципах взаємної поваги, розуміння важливості один одного і усвідомлення того, що таке партнерство матиме довготривалий вплив, на користь усіх [1, с.284].

Щоб принцип взаємодії, спільності виявився реально діючим, дошкільний начальний заклад має відмовитися від монологу, звички лише керувати батьками, натомість надати перевагу діалогу. Педагогічна допомога батькам повинна спиратися на ретельне і всебічне вивчення кожної сім’ї, кожної дитини. Це повинен бути союз особливого призначення, що ґрунтується на тонких духовно-моральних і емоційно-інтелектуальних переконаннях.

Отже, насамперед, педагогічний колектив повинен взяти собі запріоритетні напрямки взаємодії з батьками:

сприяння підвищенню психологічної та педагогічної компетентності батьків щодо розуміння закономірностей розвитку дитини, а також питань навчання і виховання дошкільнят;

- залучення батьків до співпраці у створенні належних умов для життєдіяльності та розвитку дітей;

- всебічне вивчення становища, статусу родини та моделі взаємодії з ними для здійснення диференційованого підходу;

- залучення до створення умов для здійсненні фізкультурно – оздоровчої роботи;

- сприяння підвищенню компетентності використання здоров’язберігаючих технологій в процесі навчання і виховання дошкільників;

- залучення до активної участі в заходах, що проводяться в дошкільному закладі, формування в них відчуття приналежності до колективу дитячого садка як однодумців і спільників;

- формування усвідомленого розуміння батьками своєї відповідальності за максимальне забезпечення дитині повноцінного життя в майбутньому.

Сучасне життя спонукає до урізноманітнення та оновлення форм спільної роботи дошкільного закладу і сім’ї. Вивчення та аналіз методичних рекомендацій О.Коненко, Т.Олексєєнко та інших науковців і практиків дозволяє виділити такі форми взаємодії родини з дошкільним закладом:індивідуальні, наочно-письмові, групові, колективні. Поступово вводиться нова форма здобуття дошкільної освіти – консультативний центр, що є особливо актуальним для батьків, чиї діти виховуються в домашніх умовах.

Кожний дошкільний навчальний заклад має стати консультативним просвітницьким центром з психологічних і педагогічних питань виховання й розвитку дитини. Надання психолого - педагогічної допомоги батькам, які не мають змоги регулярно спілкуватися з педагогами та іншими фахівцями (психологами, інструкторами з фізкультури, музичними керівниками, медичними працівниками, логопедами) є основною метою консультативного центру.

Відносини сучасного дошкільного закладу з сім'єю дошкільників повинні бути засновані на співпраці, взаємодії, відвертості всередині та назовні.

Вплив дошкільних закладів на розвиток педагогічної культури батьків буде ефективним, якщо відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.

Висновки. Основою взаємодії дошкільного навчального закладу з сім'єю – встановлення відкритих відносин між дітьми, батьками і педагогами, виховання потреби ділитися один з одним своїми проблемами і спільно їх вирішувати.

Взаємодія з сім’єю – одне з першочергових завдань, мабуть, у кожному дошкільному закладі. Сучасне життя спонукає до урізноманітнення форм спільної роботи з батьками. Використання різних форм і методів, залучення батьків до співпраці, творчість педагогів, дипломатичність – запорука успішної взаємодії дошкільного навчального закладу і родини. Здійснення цієї роботи, досягнення в ній справжнього успіху можливі лише при індивідуальному підході до кожної сім’ї. Тільки тоді батьки йтимуть до дошкільного закладу своїми радощами і сумнівами, стають єдиним колективом, завжди допоможуть і підтримають педагога.

ЛІТЕРАТУРА

1. Азаров Ю.М. Семейная педагогика: Педагогика любви и свободы. - М.: Наука. – 2003. – 546с.

2. Богуш А.М., Варениця Л.О. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Луганськ «Альма-матер» – 2006. – 394с.

3. Дитина: Програма виховання і навчання дітей від двох до семи років/наук.кер.проекту:О.В.Огнев’юк,К.І.Волинець; наук.кер.програмою: О.В.Проскура, Л.П.Кочина, В.У.Кузьменко, Н.В.Кудикіна; авт.кол.: Г.В.Бєлєнька, Е.В.Бєлкіна, О.Л.Богініч, Н.І.Богданець – Білоскаленко, С.А. Васильева, М.С. Вашуленко (та ін.)/Мін. осв. і наук., мол. та спорту України, Головн. упр. осв. і наук. викон. орг. Київміськради (КМДА), Київ. ун-т ім. Б.Грінченка. – 3-є вид., доопр. та доп. – К.:Київ. ун-т ім. Б.Грінченка,2012. – 492 с.

4. Ельконін Д.Б. Психологія гри. М.: Наука, 2008. – 241 с.

5. Кузьменко В.У. Соціальна компетентність дошкільнят: особливості, показники та шляхи розвитку // Дошк. виховання. – 2001. – № 9. – С. 11.

6. Макаренко А.С. Книга для батьків. – К.: Вища школа, 2000. – с.41

7.Машовець М.А. Підготовка студентів до співпраці з батьками дітей дошкільного віку. – К.: НПУ, 2000. – 128 с.

8. Назаренко А. Сім’я і дошкільний заклад //Дошкільне виховання – 1995. – №8. – С.11.

9. Поніманська Т.І. Формування соціальної компетентності дитини // Нова педагогічна думка. – 2006. – № 2. – С. 91-95.

10. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Знання, 1978. – 209 с.

УДК 613:373.2

ВПРОВАДЖЕННЯ ЗДОРОВ'ЯЗБЕРІГАЮЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС ДОШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Вітер Л.Ю.

У статті актуалізуються проблеми вдосконалення вже відомих та пошуку нових сучасних підходів до організації роботи з фізичного виховання дітей в дошкільних закладах.

Ключові слова:. здоров’я, дошкільний навчальний заклад, здоров’язберігаючі технології, виховання, навчально – виховний процес, сім’я.

Постановка проблеми… Забезпечення умов для збереження здоров’я дітей і молоді є одним із стратегічних напрямів розвитку освіти в Україні. Створення здоров’язберігаючого освітнього середовища – одне з актуальних завдань Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період 2012-2021 р.р [4].

У Державній цільовій програмі розвитку дошкільної освіти до 2017 року також підкреслюється важливість вирішення завдань, пов’язаних зі збереженням та зміцненням здоров'я дітей з раннього дитинства.

Однак система дошкільної освіти, що склалася, не достатньо зорієнтована на сприяння виконанню цієї програми. Ефективне розв’язання поставлених завдань вимагає вибору нових соціальних і педагогічних технологій, які б сприяли формуванню у дітей стійкої спрямованості на здоровий спосіб життя, виховували б у них позитивні морально-ціннісні орієнтації. При цьому, навчально-виховні заходи мають спиратися на формування практичних умінь і навичок, сприятливих для здоров’я.

Аналіз останніх досліджень і публікацій... Конструктивний підхід до здоров’я людини дозволив уперше сформулювати активну стратегію формування здоров’я. Так, у 1980 році І. Брехманом була започаткована «здоров’язнавча» наука з вивчення індивідуального здоров’я людини – валеологія. Валеологічна сутність здоров’язнавства полягає у пошуку шляхів і способів формування індивідуального здоров’я, що набуло особливо бурхливого розвитку серед педагогічних наук.

Всесвітня Асамблея здоров’язбереження на ХІІІ сесії у 1977 році поставила перед урядами всіх країн основне соціальне завдання на період до кінця ХХ століття: досягнення людьми планети такого рівня здоров’я, який дозволить їм вести продуктивний у соціальному та економічному аспекті спосіб життя. Мета виявилася недосяжною у всесвітньому масштабі. Однією з причин було те, що розуміння терміну «здоров’язбереження» передбачало тільки охорону здоров’я населення.

Зокрема, в Україні дослідження здоров’язбережувального змісту очолив Г. Апанасенко, який розглядає здоров’я як динамічний стан людини, що «визначається резервами механізмів самоорганізації її системи (стійкістю до впливу патогенних чинників і здатністю компенсувати патологічний процес), характеризується енергетичним, пластичним та інформаційним (регуляторним) забезпеченням процесів самоорганізації, а також є основою прояву біологічних (виживання – збереження особи, репродукція – продовження роду) і соціальних функцій. Чим вище здатність індивіда реалізувати свої біологічні й соціальні функції, тим вище рівень його здоров’я [3]. Незважаючи на велику кількість педагогічних публікацій з окресленої проблеми, питання впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчально – виховний процес дошкільного навчального закладу ще й досі змушує шукати нові форми збереження та зміцнення здоров’я вихованців.

Метою статті є висвітлення проблеми вдосконалення вже відомих та пошуку нових сучасних підходів до організації роботи з фізичного виховання дітей в дошкільних закладах.

Виклад основного матеріалу… Нині, на порозі третього тисячоліття, коли Україна стала незалежною країною, стало надто очевидним, що освіта наших дітей потребує докорінної переорієнтації.

Виховання – соціально й педагогічно організований процес створення оптимальних умов для формування людини як особистості; вплив вихователя на вихованця з метою формування в нього бажаних соціально – психічних і фізичних якостей; спосіб реалізації на практиці оригінальних концепцій навчання та виховання; засіб створення альтернативних, авторських моделей навчально – виховного процесу.

За визначенням ЮНЕСКО, педагогічна технологія – це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їх взаємодії, що своїм завданням вважає оптимізацію форм освіти.

Будь-яка педагогічна технологія має відповідати основним критеріям технологічності: концептуальності, керованості, відтворюваності, системності та ефективності.

Однак, необхідне розуміння, що нова якість освіти, яка забезпечила б розвиток сучасного суспільства, може бути досягнута лише при створенні певних умов організації такого навчально-виховного процесу, який не зашкодить здоров’ю дітей і буде спрямований на збереження, зміцнення й формування здоров’я учасників навчально-виховного процесу. А це вимагає від педагогів застосування своєрідних підходів в освіті й вихованні на основі здоров’язбереження.

Поняття «здоров’язберігаючі технології» об’єднує в собі всі напрями діяльності навчального закладу щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я вихованців.

Під здоров’язберігаючими технологіями вчені пропонують розуміти:

сприятливі умови виховання й навчання дитини в дошкільному закладі (відсутність стресових ситуацій, адекватність вимог, методик навчання та виховання);
оптимальну організацію навчально-виховного процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм);
повноцінний та раціонально організований руховий режим.

Слід зазначити, що впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій пов’язано з використанням медичних (медико-гігієнічних, фізкультурно-оздоровчих, лікувально-оздоровчих), соціально-адаптованих, екологічних здоров’язберігаючих технологій та технологій забезпечення безпеки життєдіяльності.

Сутність здоров’язберігаючих та здоров’яформуючих технологій постає в комплексній оцінці умов виховання й навчання, які дозволяють зберігати наявний стан вихованців, формувати більш високий рівень їхнього здоров’я, навичок здорового способу життя, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати можливі зміни здоров’я і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності навчально – виховної діяльності та її мінімальної фізіологічної “вартості”, поліпшення якості життя суб’єктів освітнього середовища [2].

Здоров’язберігаючі технології створюють безпечні умови для перебування, навчання та виховання в навчальному закладі, а також вирішують завдання раціональної організації виховного процесу (з урахуванням вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм), відповідність навчального та фізичного навантажень можливостям дитини.

До конкретних методів належать: диспансеризація дітей; профілактичні щеплення; забезпечення рухової активності; організація здорового харчування (в тому числі дієтичне); заходи санітарно-гігієнічного характеру, пов'язані з респіраторно-вірусними інфекціями та грипом [5].

Мета усіх здоров’язберігаючих технологій – сформувати в дітей необхідні знання, вміння та навички здорового способу життя, навчити їх використовуватиотриманні знання у повсякденному житті [5]. Досягнення цієї мети можливе тільки при комплексній, методичній і узгодженій роботі педагогів, лікарів, психологів, соціологів і батьків.

У дошкільних закладах використовуються різні підходи до здоров’язбереження: дидактичний (коли більше уваги приділяється навчальним програмам та заняттям з фізичного виховання); подієвий (коли основна увага приділяється конкурсам на тему здоров'я і агітації здорового способу життя); проблемний (коли всі зусилля колективу спрямовані на вирішення конкретної задачі: харчування, рухової активності, профілактики перевтоми); індивідуальний (коли концентруються зусилля на врахуванні особливостей кожного вихованця). Але тільки під час комплексного використання вищеназваних підходів, можна вирішити проблему збереження здоров’я вихованців.

Аналіз здоров’язберігаючої діяльності свідчить, що існуючі технології реалізуються через такі напрями навчально-виховної діяльності, як: створення умов для зміцнення здоров'я підростаючого покоління та її гармонійного розвитку; організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного та фізіологічного впливу на організм дітей; розробляння й реалізація навчальних програм з формування культури здоров'я і профілактики шкідливих звичок; корекція порушень соматичного здоров'я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів; медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров'я, фізичного і психічного розвитку дітей; функціонування служби психологічної допомоги педагогам, вихованцям та їх батькам щодо подолання стресів, тривожності; гуманного підходу до кожного, формування доброзичливих і справедливих відносин у колективі; контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу, нормування навчального навантаження і профілактики стомлюваності; організація збалансованого харчування у навчальному закладі [5].

Таким чином можливості реалізації оздоровчої функції освіти багатогранні й тому усі зусилля необхідно сконцентрувати на тому, щоб зменшити негативний вплив на здоров'я вихованців та педагогів. Це, насамперед, створення комфортного безпечного освітнього середовища та впровадження здоров’язберігаючих технологій у навчальний процес.

Педагогу необхідно правильно та раціонально використовувати методи та прийоми щодо застосування здоров’язберігаючих технологій, оскільки дитина повністю покладається на дорослого, адже для неї він є авторитетом.

У процесі використання здоров’язберігаючих технологій педагогу слід працювати не тільки на результативність, а й не забувати, що аудиторія для якої використовуються методи і прийоми в повному обсязі не сприймає навчально-виховний процес, тому необхідно планувати свою діяльність з урахуванням ігрових моментів, що буде сприяти створенню необхідної атмосфери, збереженню зацікавленості, зосередженню уваги та бажанню виконувати оздоровчі вправи.

Педагог також має знати, що процес навчання в умовах здоров’язбережувальної педагогіки складається з трьох етапів, які відрізняються один від одного як специфічними завданнями, так і особливостями методики.

Початковий етап – формування в дітей елементарних уявлень про основні поняття здорового способу життя. Основними завданнями цього етапу є: сформувати уявлення про елементарні правила збереження здоров'я; досягти виконання елементарних правил здоров’язбереження (на рівні первісного вміння); створити мотивацію до ведення здорового способу життя.

Етап поглибленого вивчення – формування повноцінного розуміння основ здорового способу життя. Основними завданнями цього етапу є: уточнити уявлення про елементарні правила здоров’язбереження; досягти свідомого виконання елементарних правил збереження та зміцнення здоров'я; сформувати практичні знання, уміння, навички, необхідні у повсякденному житті.

Етап закріплення знань, умінь і навичок збереження та зміцнення здоров'я та їх подальшого вдосконалення – вміння зберігати здоров'я та перевести це в навичку, що буде використовуватися в повсякденному житті. Основними завданнями цього етапу є: досягти стабільності та автоматизму при застосуванні правил збереження здоров'я; досягти виконання правил збереження здоров'я відповідно до вимог їх практичного виконання; забезпечити варіативне використання правил здорового способу життя в залежності від конкретних практичних умов.

До здоров’язберігаючих технологій, які формують життєві навички і сприяють фізичному, соціальному, духовному та психічному здоров’ю належать такі методи: футбол-гімнастика та степ-аеробіка; казкотерапія; кольоротерапія та сміхотерапія; арт-терапія; малювання, музикотерапія, танцювальна терапія та пісочна терапія.

Значна роль у використанні цих методів належить педагогу, який має розуміти, що найважливішою метою впровадження здоров’язберігаючих освітніх технологій в освітній процес є формування, збереження і зміцнення здоров’я дитини. Саме на це повинні в значній мірі бути скеровані зусилля навчальних закладів, завданням яких перш за все має бути забезпечити кожному вихованцю високий рівень здоров’я, сформувати в нього здоров’язбережувальні компетентності.

Висновки… Отже, здоров’язберігаючі технології не є чимось невідомим, таємним, чудодійним. А вибір здоров’язбережувальних технологій залежить від програми діяльності навчального закладу, пріоритетних навчально-виховних завдань, стану здоров’я вихованців, їх інтересів та уподобань, врахування спрямованості засобів оздоровлення на вдосконалення основних показників фізичного розвитку дітей, наявного кадрового, матеріально – технічного забезпечення, екологічних факторів, усвідомлення ними значущості цілеспрямованої роботи із збереження та зміцнення здоров’я.

Література

Богуш А.М. Діти і соціум : Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. / А.М. Богуш, Л.О. Варениця. – Луганськ «Альма-матер» – 2006. – 394с.
Бойченко Т. Валеологія – мистецтво бути здоровим / Т. Бойченко // Здоров’я та фізична культура. – 2005. – №2. – С. 1-4.
Мельничук І.М. Теоретичні основи здоров’язбереження / І.М. Мельничук // Філософія, методологія, психолого-педагогічні аспекти формування культури здоров’язбереження : збірник тез науково-методологічного семінару кафедри філософії та суспільних дисциплін ТДМУ імені І.Я. Горбачевського. – Тернопіль : Вектор, 2013. – С. 5-7.
Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр. [Електронний ресурс] - режим доступу: http://www.mon.gov. ua/images/files/ news/12/05/4455.pdf .
Свириденко С. Навчаємо бути здоровими : позакласна робота : 5-9 кл. / С. Свириденко. // Шкільний світ. – 2007. – № 3 – С. 107-111.

В статье актуализируются проблемы совершенствования уже известных и поиска новых современных подходов к организации работы по физическому воспитанию детей в дошкольных учреждениях.

Ключевые слова: здоровье, дошкольное учебное заведение, здоровьесберегающие технологии, воспитания, учебно-воспитательный процесс, семья.

Article updated problems of improving the already known and the search for new modern approach to the organization of the physical education of children in preschool.

Key words: health, pre-school, School health technology, education, educational process, family.